Денис Штілерман – українська оборонка з російським шлейфом

Сьогодні Fire Point – виробник флагменської крилатої ракети “Flamingo” та інших безпілотних систем – контролює мільярдні державні контракти в українській оборонній сфері. За офіційними даними, лише цьогоріч обсяг її угод з державою перевищує $1 млрд, і компанія відіграє ключову роль у постачанні стратегічного обладнання в Україні. На перший погляд, Fire Point – це сучасний український оборонний гравець.

Але за цією «маскою» прихований складний бізнес-бекграунд власників. Компанію неможливо аналізувати без уваги до людей, які стоять за нею. Центральна фігура – Денис Штілерман, який майже два десятиліття будував бізнес і сімейні зв’язки в Росії, мав численні компанії та кредити на десятки мільйонів доларів, а також складні майнові схеми, включно з земельними активами стратегічної вартості. Його попередній досвід у РФ та багаторічні фінансові інтеграції стають ключовим елементом розуміння того, хто реально контролює Fire Point.

Штілерман чи Данилов? Подвійна ідентичність

Денис Штилерман – ключова фігура в українській оборонній промисловості, але левову частку свого життя, цілих два десятиліття – присвятив Російській Федерації. Його роки в Росії не були епізодичними: це період формування сімейних, майнових та, що найважливіше, бізнес-зв’язків.

У російських реєстрах Денис Штілерман відомий як Денис Данилов. Але ця подвійна ідентичність має документальне підтвердження навіть у сфері приватного життя: документи медичної лабораторії «Сінево» фіксують, що записи на прийом для обох – Дениса Штілермана та його батька, Леоніда Данилова,  здійснювалися через один і той самий номер помічника. Це свідчить про використання прізвища «Данилов» як основного для повсякденних, навіть медичних процедур.

Штілерман визнав зміну прізвища лише тоді, коли це вже стало публічним фактом і приховувати було нічого. Його пояснення – мовляв, перехід із «єврейського» Штілермана на «російське» прізвище був вимушеним через дискримінацію під час вступу до Московського інституту ( МІФІ) – це запізніле визнання лише підсилює сумніви, оскільки прізвище Данилов активно фігурувало в його комерційній діяльності в РФ.

Комерційна та майнова база в Росії: “мертві” компанії та боргові схеми

Чим фактично займався Денис Штілерман у Росії? За його словами, до 2008 року він працював у структурі, підпорядкованій Міністерству оборони РФ. Однак паралельно, під ім’ям Денис Данилов, був співвласником і бенефіціаром російських компаній.

Дані російських реєстрів свідчать, що Денис Штілерман мав безпосередній управлінський та фінансовий контроль над низкою компаній, включаючи ЗАТ «Агро-Альянс» та ТОВ «Флаундер». Він вийшов зі складу акціонерів цих фірм наприкінці 2021 – на початку 2022 року на тлі їхнього банкрутства або ліквідаційних процедур, проте, станом на 2025 рік, ці компанії все ще не виключені з реєстрів через незавершені боргові зобов’язання.

Також Денис Штілерман мав участь у компанії «Системне інтегрування бізнесу» (2004-2015). Денис володів щонайменше 20 акціями ЗАТ, які у липні 2022 року були виставлені на аукціон у межах процедури банкрутства, зі стартовою ціною $341 тис, яка до листопада 2022 року знизилася до $61 тис.

 

Родинні активи: Нерухомість Штілермана в Росії та Криму

Майнова база родини Штілермана також формувалась в Росії, де нерухомі активи залишалися або за ним самим (зокрема, земельна ділянка у Московській області), або у колі найближчої родини. Його батько, Леонід Данилов, володів щонайменше п’ятьма об’єктами нерухомості на території РФ та тимчасово окупованого Криму. Друга дружина, Світлана Данилова, також володіла низкою об’єктів у Московській та Новгородській областях.

Таким чином, майнова база родини Штілермана демонструє системну та глибоку інтеграцію в російське економічне та правове поле, охоплюючи не лише Московську область, але й тимчасово окупований Крим. Ці численні та географічно розподілені активи підкреслюють багаторічний зв’язок сім’ї з РФ

Український бізнес із російським бекграундом

У серпні 2025 року мати Дениса Штілермана, Галина, стала власницею двох українських компаній: ТОВ «Сіті Рентал» (оренда та управління нерухомістю) і ТОВ «Джей Пі Фуд Сеплай» (виробництво дерев’яної тари).

Але хто були їхні попередні власники? До 2025 року серед співвласників цих підприємств фігурували іноземні бізнесмени, пов’язані з російським економічним середовищем – зокрема Едвард Корольов та Джеф Юзефпольський.

Едвард Корольов – виходець із радянської та російської фінансової системи, у минулому співробітник структур Внєшторгбанку та Внєшекономбанку СРСР і РФ. У різні роки працював у Росії, Європі та США, займався валютними операціями, управлінням активами та фінансовим консалтингом. Окремі джерела також пов’язують його з підприємствами в російських регіонах.

Джеф Юзефпольський, уродженець Одеси, станом на 2025 рік пов’язаний щонайменше з кількома російськими юридичними особами. Він залишається директором ТОВ «Торгова фірма Дайра» (РФ, реєстрація 1998 року) та раніше володів часткою в АТ «Металопластмас», що працює у сфері комерційної нерухомості.

Формально ці зв’язки не порушують закон. Проте, у контексті його роботи в стратегічному секторі української оборони, ці факти прямо демонструють глибоку інтеграцію родини Штілермана в економічне життя країни-агресора, що є загрозливим сигналом.

В’язниця, кредити та земельні схеми: російський період Дениса Штілермана

Ім’я Дениса Штілермана ( він же Денис Данилов) фігурує в історії, що набула гучного розголосу в Росії. Йдеться про аферу навколо земель у селі Пірогово, Московська область – актив, який на піку угод оцінювався у 6 мільярдів рублів (близько $200 млн).

Формально землю придбала компанія «Агрофірма Пірогово», пов’язана з бізнесменом Юрієм Зінкіним, якого російські журналісти неодноразово пов’язували зі спецслужбами та бачили біля будівлі ФСБ на Луб’янці. 

За даними російських реєстрів, частина ділянок в Пірогово перебувала у державній власності, що прямо ставило під сумнів законність приватизації. Але оборудки були проведені, а земля стала активом для подальших фінансових операцій. Сам Штілерман стверджує, що просто інвестував у землю під час кризи 2008 року. 

Кредити, які пахнуть банкрутством

Після консолідації активів земля в Пірогово миттєво стала заставою для багатомільйонних кредитів, які видавалися Денису Данилову та компаніям, пов’язаним з його батьком. У банку M2M Денис Данилов отримав кредит на $20 млн під заставу сотень гектарів. Компанія Archer Enterprises S.A. пов’язана з його батьком Леонідом Даниловим, отримала у 2011 році кредит на $6 млн під заставу частини тих самих земель. Окремо фігурує борг у $3,7 млн перед МАСТ-Банком, який згодом втратив ліцензію через кримінальні провадження щодо фінансових махінацій.

Серед фігурантів – Сергій Ножин, син бізнес-партнера Леоніда Данилова. У 2013 році Денис Данилов (Штілерман) і Сергій Ножин стали співпозичальниками за кредитною угодою, де заставою виступали вже 372 гектари землі та понад 20 об’єктів нерухомості. У межах цієї схеми Данилов перевів на Сергія Ножина борг у $3 млн.

Окремо фігурує кредит ПІР-Банку на $2,1 млн, отриманий Даниловим у 2014 році на придбання чергової ділянки. Кредитні зобов’язання виконані не були, і у 2020 році загальна заборгованість склала $6,8 млн.

Фінал цієї історії настав у 2019 році: Арбітражний суд Москви визнав Данилова банкрутом. Його загальна заборгованість на той момент перевищувала $10 млн. У межах процедури банкрутства його активи були виставлені на аукціон. Стартова оцінка інвестиційних паїв становила  27,3 млн доларів (≈2,16 млрд руб.), але ціна в процесі торгів обвалилася до 32 тис. доларів (≈2,3 млн руб.).

Ці 500 паїв зрештою придбав Ігор Терентьєв за $85 тис. – крихітну частку від початкової вартості. 

Терентьєв замінив Данилова у судовій справі, намагаючись визнати недійсними операції з відчуження земельних ділянок фонду (вартістю 1,2 млн доларів), які, на його думку, були фіктивними та укладені за заниженою ціною. Це свідчить про глибоку непрозорість схем, хоча суди й відхилили позов Данилова та його касаційну скаргу у 2023-2024 роках.

Схожа ситуація і з землею: у липні 2021 року земельна ділянка площею 15,5 га була виставлена на аукціон. Її ціна коливалася від $2,74 млн до $160 тис. у 2023 році. Примітно, що кошти від цього аукціону надходили на спеціальний рахунок Данилова в Сбербанку, що дозволяло йому розпоряджатися ними без згоди фінансового менеджера відповідно до закону про банкрутство РФ.

Затримання, перевірки та загадкове звільнення

Ситуація навколо Пірогово набула такого розголосу, що, за наявною інформацією, перевірку особисто ініціював Володимир Путін, який на той час був прем’єр-міністром РФ. До перевірки були залучені МВС та Генеральна прокуратура.

Сам Штілерман стверджує, що у той період був затриманий і провів кілька місяців у слідчому ізоляторі ФСБ, після чого справа була закрита за відсутністю складу злочину. Офіційні матеріали підтверджують факт процедур, однак публічних вироків у цій справі винесено не було.

Це породжує логічне запитання: як так сталося, що справа, яку взяв під особистий контроль Путін, завершилася нічим? Одна з можливих версій, учасники цієї історії потрапили під вплив або контроль російських спецслужб. Це могло пояснити й дивне завершення справи, і повну відсутність публічних наслідків для Зінкіна, Данилова та інших людей пов’язаних з цим кримінальним провадженням.

Ділове оточення

У проєкті забудови частини спірних земель («Піроговська Рів’єра») фігурував російський девелопер-мільярдер Год Нісанов, один із найбільших власників комерційної нерухомості в РФ. Цей зв’язок виводить історію на найвищий рівень: Нісанов є мільярдером, якого особисто нагороджував Путін, а його діловий партнер – друг і однокласник президента РФ Ілля Рагімов.

Таке оточення і зв’язки з найвищими колами російської влади, що мають особисті стосунки з Путіним, неминуче ставлять питання про рівень впливу кремлівської еліти на Штілермана у період його російської діяльності, і наскільки повним є його розрив з цим середовищем сьогодні.

Попередні конфлікти з законом

Попередні конфлікти з законом не були поодинокими. Свій слід у кримінальних реєстрах Штілерман залишив ще у 1990-х роках: частину проваджень було закрито з процесуальних підстав. Однак, у 1999 році його звинуватили у шахрайстві, пов’язаному з розкраданням 2,3 мільйона рублів коштів інвестиційної компанії «ЗАО ИФК МФР Инвест» за допомогою підроблених документів. Це свідчить, що конфлікти з російським законом мали системний характер.

Від СІЗО ФСБ до української оборонки

Після майже двадцяти років життя та бізнес-діяльності в Росії, Штілерман переїхав до України та публічно позиціонує себе як проукраїнського управлінця.

Втім, масштаб його попередньої фінансової діяльності в РФ – кредити на десятки мільйонів доларів, процедури банкрутства, земельні активи стратегічної вартості, ув’язнення у СІЗО ФСБ і загадкова відсутність вироку – формує складний бекграунд. І саме цей бекграунд стає ключовим питанням у контексті його нинішньої ролі в українській оборонній сфері.

РОСІЙСЬКІ ПАСПОРТИ, ЯКІ НЕ ГОРЯТЬ

Історія Дениса Штілермана – це ще й калейдоскоп російських паспортів. За відкритими реєстрами, у Штілермана було щонайменше три російські паспорти, один з яких, ймовірно, міг бути підробленим.

Паспорт, виданий 23 грудня 2011 року, не був замінений у 45-річному віці у 2019 році, що робить його простроченим. Попри це, Штілерман використав його для внутрішнього авіаперельоту з Нижнього Новгороду до Москви у 2016 році і, за даними реєстрів, стояв за ним на військовому обліку у РФ.

Один із його паспортів має серію, яка не відповідає жодним офіційним регіональним кодам Російської Федерації. Зокрема, цифри “46” у серії можуть вказувати на рік виготовлення “2046”, який ще не настав. А цифра “21” не відповідає жодному регіональному коду у РФ. 

Ще один паспорт був виданий у 2006 році. Сам Штілерман стверджував, що став громадянином Росії автоматично після переїзду до Москви у 1991 році і заявив, що був позбавлений російського громадянства у 2016 році.

Поки Штілерман оголошував себе українським громадським діячем, його сім’я довгий час залишалася в Росії. Instagram його дружини фіксує будинок у Московській області. Більше того, у 2017 році він сам відвідує весілля в РФ, фото з якого опубліковані на сторінці Олени Красної в «Однокласниках», яка відкрито підтримує анексію українських територій.

Штілерман на онлайн-зустрічі з громадськими активістами. Ймовірно з приватного будинка у Московській області.

Сім’я Штілермана остаточно покинула Росію лише у 2025 році, після того, як він уже позиціонував себе як проукраїнський діяч. При цьому Денис Штілерман особисто визнав, що у цьому виїзді їм сприяв Ігор Фурсенко – один із фігурантів так званих «плівок Міндіча». Ця справа, що перебуває в розслідуванні НАБУ та САП, стосується корупції в енергетичній сфері України, де Фурсенко, за даними правоохоронців, міг забезпечувати легалізацію коштів у схемах навколо НАЕК «Енергоатом».

Таким чином, попри всі публічні заяви та переїзд, Штілерман не зміг або не захотів повністю розірвати зв’язки з РФ. Його минуле, ділові знайомства, багатомільйонні фінансові зобов’язання та сімейні активи на території Росії залишалися важливою частиною його життя навіть після переїзду в Україну, кидаючи тінь на його нинішню роль у стратегічному оборонному секторі.

Політичні контакти: Слід Єрмака та кінобізнес

Історія “Fire Point” розпочалася не з дронів, а з кіноіндустрії. Євген Скалига, один із засновників і перший власник компанії, ще у 2011 році підписував відкритий лист на підтримку Держкіно разом з Андрієм Єрмаком, який на той момент був засновником кінопродюсерської компанії.

Подальший спільний слід простежується у 2019 році, коли Євген Скалига брав участь у знімальній групі фільму “Бабин Яр. Контекст”, який фінансувався через ТОВ “Солар Медіа Інтертейнмент”. Головним лобістом цього проєкту, заснованого, зокрема, росіянами Павлом Фуксом, Михайлом Фрідманом і Германом Ханом, називали Андрія Єрмака.

Крім того, у 2022 році ТОВ “Солар Медіа Інтертейнмент” отримало значний грант від Держкіно, а його засновник Сергій Лавренюк є бізнес-партнером Артема Колюбаєва, який, у свою чергу, є співзасновником ТОВ “Ама Віжн” разом із Андрієм Єрмаком.

У інформаційному просторі довгий час ходять чутки про можливі зв’язки Андрія Єрмака з Fire Point. Вищезгадана інформація, а також попередні контакти в медіапроєктах, свідчать, що Єрмак і Скалига, ймовірно, знайомі один з одним.

Сам Денис Штілерман підтвердив, що під час угоди з Данією ледь не стався зрив контракту через інформацію про нібито родинний зв’язок технічної директорки “Fire Point”, Ірини Терех, із Андрієм Єрмаком, що змусило її подавати письмову заяву про відсутність таких зв’язків. Цей епізод яскраво демонструє, як навіть непідтверджені чутки про зв’язок з найвищим політичним керівництвом створюють значні репутаційні ризики та можуть загрожувати стратегічним контрактам. Це підкреслює критичну важливість повної прозорості в оборонному секторі.

Тіньовий бек-офіс: Зв’язки з фігурантами «плівок Міндіча»

Компанія “Fire Point” також опинилася в орбіті уваги бізнесмена-втікача Тімура Міндіча, який розглядав можливість стати її акціонером. Хоча угода не відбулася, контакти збереглися. Денис Штілерман визнав, що відвідував так званий «бек-офіс», пов’язаний із оточенням Міндіча, для зустрічей із Михайлом Цукерманом, якого він називав своїм особистим банкіром. У матеріалах, відомих як «плівки Міндіча», самого Штілермана співрозмовники називають псевдонімом «Електронік».

Російський слід у потенційного інвестора

Наприкінці 2025 року з’явилася інформація про можливу угоду, відповідно до якої EDGE Group – оборонна компанія з Об’єднаних Арабських Еміратів – планує придбати 30% “Fire Point” за $760 млн. Це викликало питання через позицію керівника EDGE Group, який заявив про “чудові відносини з багатьма партнерами в Китаї, Росії та інших країнах”. До того ж, дочірня компанія EDGE Group, що спеціалізується на кібербезпеці, з кінця 2022 року почала наймати російських розробників та хакерів, що масово виїжджали з Росії.

Корупційні закиди та проблеми продуктивності

Офіцер аеророзвідки Юрій Касьянов стверджує, що успіх “Fire Point” базується не на технологіях, а на підтримці високих державних посадовців (Зеленський, Єрмак, Умеров). Компанія отримала мільярдне фінансування, зокрема $320 млн від Данії у 2024 році (майже третина ринку далекобійних дронів), попри те, що дрони FP – 1, за його словами, на той момент були “сирими”, мали низьку ефективність і часто ламалися. Касьянов наголошує, що висока ціна дронів та використання “європейських прокладок” для завищення цін на комплектуючі робить операції надзвичайно дорогими для держави.

Після публічної критики проти Касьянова почалися обшуки та перевірки, які він розцінює як тиск із боку правоохоронних органів, щоб “змусити замовкнути тих, хто показує проблеми компанії”.

На цьому тлі ситуація набула нового масштабу після публікації розслідування The Kyiv Independent, у якому повідомляється, що діяльність Fire Point стала предметом перевірки Національного антикорупційного бюро України (НАБУ). За даними видання, детективи перевіряють можливе завищення вартості комплектуючих та обсягів поставок Міністерству оборони.

Компанія підтвердила факт перевірки, однак заперечує будь-які порушення та заявляє, що йдеться про стандартний аудит у межах ширшого контролю оборонних закупівель.

Витік державної таємниці

У листопаді 2025 року з’явилася інформація про витік проєктної документації “Fire Point”, яка, зі слів самого Штілермана, мала статус державної таємниці. Співвласник, однак, не бачить “серйозної небезпеки” у доступі цієї інформації для росіян, адже продукція створена за “простими технологіями”. Ця ситуація викликає питання про дотримання безпеки, адже Штілерман зазначав, що всі співробітники проходять тестування на поліграфі кожні шість місяців.

Сукупність фактів – від зв’язків засновників з політичними діячами та фігурантами корупційних скандалів до претензій військових щодо якості продукції та витоку документації – ставить низку серйозних питань щодо причин швидкого зростання компанії та її ролі у стратегічному оборонному секторі України. Ці обставини потребують додаткової перевірки з боку правоохоронних органів.

Історія Дениса Штілермана – це історія тривалого й глибокого занурення в російське бізнес-середовище, яке формувалося протягом майже двох десятиліть. Компанії, кредити на десятки мільйонів доларів, процедури банкрутства, земельні операції в Московській області, майнові активи родини в РФ та Криму – усе це створює масштабний бекграунд, який неможливо ігнорувати в контексті його нинішньої ролі в українській оборонній сфері.

Зміна прізвища, використання різних ідентичностей у різні періоди, наявність кількох російських паспортів, а також збереження родинних і майнових зв’язків із Росією до останніх років посилюють питання про повноту та своєчасність розриву з російським середовищем.

Додаткову увагу привертають контакти з політичними та бізнесовими колами як у Росії, так і в Україні, а також стрімке зростання компанії в секторі державних оборонних контрактів. Публічна критика з боку військових щодо якості продукції та повідомлення про витік документації лише підсилюють запит на прозорість.

Усі ці факти самі по собі можуть мати різні пояснення. Проте їхня сукупність формує серйозний репутаційний і безпековий виклик. В умовах війни будь-які зв’язки з країною-агресором, навіть опосередковані або минулі, набувають принципового значення.